Моя улюблена книжка Хто з нас не любить книжок? У народі кажуть: «Хто багато читає, той багато знає». Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборювали вони свободу, про відкриття науки й техніки, про рослин і тварин, про планети, зірки й туманності. Пам’ятаю той день, коли вперше переступила поріг бібліотеки, і те тремтливе почуття, яке охопило мене, коли я побачила незліченну кількість книг. Ще зовсім маленькою дівчинкою я увійшла в прекрасний книжковий світ і назавжди віддала йому своє дитяче серце. Потім – школа, де кожний день – з книжкою. Я досить часто відвідую дитячу бібліотеку. Там завжди стоїть тиша. Та коли уважно прислухатись, то почуєш розмову книг. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їхніх сторінок забринять чудові вірші. Я не можу уявити своє життя без книги. Найбільше мені подобаються твори про дітей і сучасна фантастика. Незабутнє враження справила на мене повість О. Донченка «Лісничиха». Я перечитувала її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. Це повість не тільки про мужність нашого народу у війні, про участь дітей у ній, про тяжку працю, що випала на їхні маленькі плечі. Це чудова поема про рідну природу. І написана вона поетично, натхненно. Коли вслухатись у ритміку, у музику її мови – і зразу постає в твоїй уяві краса осіннього лісу, що ледве вкрився ніжною позолотою, чути перегук лісових птахів. Тринадцятилітня Уляна Голуб всім серцем сприймає пахощі, барви і звуки рідного лісу. Дівчинка досконало знає всі породи дерев, кущів і трав, звичаї лісових звірят і птахів. У лісі вона ніколи не відчуває себе самотньою, бо він її найліпший друг. Мені подобається сміливість героїні: її не лякають лісові хащі, оповіді про вовків. Головна її мрія – збагнути всі таємниці природи, щоб приносити людям добро. Книжка пробуджує в людських серцях найкращі почуття: людяність, дружбу, любов до Батьківщини, до рідної природи. І я певна, що тільки той буде жити повноцінним і красивим життям, хто не буде розлучатися з вірним другом – книгою. Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. Я згадую філософські рядки відомого українського поета Д.Павличка: Життя без книги – хата без вікна. Тюрма глуха і темна, мов труна. Крізь вікна книг свободи світло ллється, Майбутнього видніє далина. Н. Поп, 6 кл.
| 