Я знов і знов гортаю «Кобзаря»

І вкотре бачу, мов живу картину,

Шевченкове тернистеє життя,

Його убогу батьківську хатину.

 

Малим іще, замурзаним хлоп’ям,

В штанцях коротких, босим і голодним,

Носив до школи воду школярам

Та про навчання мріяв у ті роки.

 

Не раз, не два, сховавшись у бур’ян,

Учивсь читати, прагнув зрозуміти,

Чому завжди багатий, ситий пан,

А бідному і злидні, і нужду терпіти.

 

Він ріс і бачив смуток та печаль,

Він чув, як плаче стомлена країна,

Як над людьми знущається москаль,

Наругу терпить рідна Україна.

 

Розкажуть нам про тих часів життя

Його вірші, його завітні думи.

Він вірив у щасливе майбуття : 

Коли єдині – вільними нам бути!

 

Слова завітні батька Тараса

Нам з вами треба завжди пам’ятати.

Траву зів’ялу оживить роса, 

І Україна буде процвітати!

Х. Білінська, 8 кл.